Синдром відмінника. Розвиваємо врівноваженість з дитинства

У дитячому колективі привертають увагу не лише забіяки, але й замкнуті діти, поглинені навчанням настільки, що для спілкування з однолітками та гри у них зовсім не залишається часу. Така відданість наукам могла б викликати захоплення, якби за нею не ховалося серйозне порушення дитячого світовідчуття – «синдром відмінника».

Що являє собою синдром?

На перший погляд нічим не примітний середньостатистичний школяр, але на фоні однокласників він виглядає білою вороною. Він завжди старанний, уважно слухає вчителя, а вдома може годинами сидіти над книгами. Він з легкістю відмовиться від розваг заради занять. Що примітне, батьки часом навіть не здогадуються, чим викликане таке пристрасне захоплення шкільними предметами та навіть пишаються маленьким генієм. Як зрозуміти, що у дитини розвивається «синдром відмінника»? Якщо ви трохи прослідкуєте за його поведінкою, то зверніть увагу на деякі особливості:

критика викликає у дитини роздратування, напади злості;
похвала на адресу інших дітей провокує невдоволення собою;
дитина не вміє будувати відносини з людьми, замкнута й скритна;
помилки, дрібні невдачі здатні довести її до депресії;
думка оточення має великий вплив на настрій дитини, її відношення до себе;
для нормального самопочуття їй потрібно постійно чути похвалу;
заради схвалення від вчителя й батьків дитина готова використовувати будь-які засоби, навіть брехню;
вона прагне робити все бездоганно, але рушійною метою для неї є не сам процес, а оцінка її досконалості людьми навкруги.

Особливі якості володарів «синдрому відмінника» – комплекси, невпевненість в собі, страх перед відповідальністю, нездатність відрізнити другорядне від першорядного, незадоволеність своїм життям і собою.

Чому розвивається «синдром відмінника»?

Розвиток здібностей по унікальній методиці в ігровій формі

Поряд з вродженими причинами існує кілька придбаних факторів впливу на розвиток синдрому, причому вони мають безпосереднє відношення до методів виховання:

комплекс неповноцінності (наслідок нескінченної критики й невдоволення результатами діяльності дитини);
неадекватна самооцінка (результат батьківських захоплень унікальними здібностями дітей);
прагнення домагатися похвали, схвалення оточення (причина завищених батьківських вимог);
страх осуду, покарань (суб''єктивне прийняття батьками природної сором''язливості дитини за небажання вчитися).

Методи боротьби з «синдромом відмінника»

Кращий спосіб подолати недугу – не дозволити йому сформуватися.

Батьки повинні спочатку самі навчитися орієнтуватися не на оцінки, а на користь навчання для дитини. Підтримуйте школяра при невдачах, не осуджуйте за слабку успішність, терпляче направляйте та мотивуйте. Ви разом зможете домогтися багато чого.
Не будьте занадто вимогливі. Завищені очікування зазвичай засновані на власних провалах батьків у минулому, але дитина не повинна вам їх компенсувати, адже вона має свої інтереси, здібності та потреби.
Не звеличуйте дитину та її успіхи. Так ви культивуєте завищену самооцінку, яка заважатиме в дорослому житті.
Любов до дитини має бути безумовною, постійною, не пов''язаною з вчинками, успішністю школяра.
Похвала – один з найбільш мотивувальних виховних методів. Відзначайте не тільки досягнуті результати дитини, але і її ініціативу, старання.
Не намагайтеся максимально завантажувати дітей уроками, позашкільними заняттями. У розкладі школяра обов''язково має бути місце для відпочинку, спілкування з друзями, захоплень, прогулянок, спортивних секцій.

Мудрі батьки вважають за краще вибрати одну ефективну методику навчання, спрямовану на всебічний розвиток дітей замість багатьох вузькоспеціалізованих гуртків. Саме на такому методі заснована програма Школи усного рахунку «Соробан», популярна сьогодні в усьому світі. Мета занять в Школі – розвиток півкуль мозку, синхронізація й оптимізація їх діяльності. Активний мозок – це розвинене мислення, творчі здібності, унікальні пізнавальні навички, феноменальна пам''ять, гнучкий розум. Розумові тренування на заняттях в «Соробан» роблять навчальний процес для дитини легким і захопливим. Паралельно розвитку пізнавального інтересу діти знаходять віру в свої сили, навчаються ставити перед собою цілі, шукати шляхи їх досягнення та сміливо рухатися назустріч своїй мрії. Читайте також: