Мами і тата, як часто ваші близькі та рідні люди чекають від вас допомоги?
Та не фізичної, а допомоги і підтримки в складних ситуаціях: коли ображені, засмучені, коли немає сил самим впоратися з проблемою, яка виникла.
Що робите ви, коли дитина приходить додому і каже: «А Сергій сказав, що я слабкий і він не буде зі мною дружити»?
Підсвідоме прохання підтримки і очікування від вас підказки в рішенні, як вчинити в такій ситуації.
А чи знаєте ви, як правильно реагувати на ось таке завуальоване прохання про допомогу?
Нас, батьків, ніхто не вчив бути батьками, ми виховуємо дітей за сценарієм, який заклали (показали) нам наші тата, мами, бабусі чи дідусі. Ось самий стандартний сценарій:
Знецінення.
Мама каже: «Знайшов, через що засмучуватися», а дитина чує: «Твоя проблема не важлива».
Мама каже: «І навіщо так реагувати, адже якщо так на все реагувати, то ...», а дитина чує: «Ти не так реагуєш, з тобою щось не так».
Поради.
Мама каже: «І ти йому скажи, що він боягуз», а дитина чує: «З такою ситуацією ти не справляєшся».
Мама каже: «Махни ти на це рукою», а дитина чує: «Те, що ти відчуваєш, - твоя проблема і ти не вмієш з нею справлятися».
Звинувачення.
Мама каже: «Я ж казала тобі з ним не дружити», дитина ж чує: «Це твоя вина».
Мама каже: «Ти, напевно, щось зробив, раз він так сказав», а дитина чує: «Ти сам винен».
Критика.
Мама каже: «З тобою так постійно, ти ж увесь час з такими поганими товаришуєш», дитина ж чує: «Ти дурний і недалекий, не вмієш вибирати друзів».
Що відбувається? А те, що коли дитині і так погано, батьки роблять ще гірше, доводячи і переконуючи дитину, що вона сама у всьому винна, що вона погана, вона це допустила і тепер сама і повинна все розсьорбувати.
Це схоже на те, якби ви впали в яму, а над вами стала близька вам людина і замість допомоги говорила: «А-а-а-а, в яму впав, так це дурниця, не бери близько до серця. І не ний, сам винен, під ноги не дивишся, незграбний і недалекий. Сам впав - сам і вставай. »
Це хіба допомога?
Так це навіть не зі зла батьки так поводяться, а від того, що не можуть винести розпач дитини, зі страху, що якщо не розкритикувати, не звинуватити або не порадити , то донька або син не впораються. Це від любові. Але суті це не міняє - така поведінка токсична і марна.
Що ж робити? Допомагати вибратися.
Ось вам простий алгоритм, вивчіть його, як ранкове «Доброго ранку» і вечірній «На добраніч».
Розвиток здібностей по унікальній методиці в ігровій формі
Визнайте почуття дитини.
«Це дуже прикро, так, я бачу, що тобі боляче / страшно / самотньо / неприємно».
Пожалійте, дайте поплакати, обійміть.
Допоможіть зрозуміти дитині, що сталося і чому вона таке відчуває.
«Ти думав, він тобі друг, а він тебе образив? Ти такого не чекав від нього, а він взяв і посміявся / образив / обізвав ».
Буває, що це викликає ще більший викид емоцій. Але саме це і потрібно.
Допоможіть зрозуміти дитині себе та інших.
«Що найбільше тебе зачепило?», «Чому слова цього хлопчика тебе так образили? ».
Це допоможе зануритись у роздуми, понизити вирування емоцій. І пам''ятайте, не можна це робити без першої стадії. Дитині потрібно спочатку дати викинути емоції, а вже потім думати. Якщо почати з цього пункту, емоції не будуть викинуті, а підуть вглиб і закінчаться злістю і ненавистю.
Покажіть, що ви такий же, як і ваша дитина.
Розкажіть, що і у вас так було, що і ви ображалися, вам теж було боляче і неприємно. Розкажіть про свої почуття. Але не кажіть в цей же час про те, що ви успішно вирішили ситуацію. Ще зарано, адже зараз важливо побудувати довіру, розповісти про свій досвід, про свої почуття.
Розкажіть про МОЖЛИВІ рішення.
Використовуйте «Я-повідомлення»: «хочеш, я розповім, що я робив в такій ситуації», «хочеш, я поділюся, як я справлялась». Ми пропонуємо маленьку допомогу, маленьку драбинку з вірою в те, що дитина впорається.
