Передісторія.
У мого сина діагностували РАС (розлад аутичного спектра) в 4,5 року. Стан його описували як середньо тяжкий. Після кількох курсів психокорекції та посиленої підготовки до школи, Петро пішов до першого класу. У перший рік математика стала сущим кошмаром як для нього, так і для мене. Зараз Петро вчиться в третьому класі, він має з математики за чверть 5 балів (за 12-бальною системою). Для нас це величезний прогрес і прекрасний результат, яким ми зобов''язані системі «Соробан», щоденним тренуванням та тренеру Ніні Коноревій.
У чому проблема
Розвиток здібностей по унікальній методиці в ігровій формі
Моя дитина взагалі не рахувала – тільки порядковий рахунок. Вона знала порядок цифр, але не прив''язувала їх до кількості. Тобто 3 корови та 2 коня перераховувалися по головах (1, 2, 3, 4, 5), і тоді ставало зрозуміло, що їх 5. Ви скажете, це нормально, усі спочатку так рахують. Я погоджуся (бо у мене є діти нейротипіки), але це нормально в 3 роки, 4, 5, а потім дитина додає два числа (тобто 3 і 2), а не рахує всі одиниці в кожному з них.
Ні наочні посібники, ні картки Нікітіних, ні методика Зайцева, ні математика за Петерсоном не дали жодних результатів. У сім років мій син міг рахувати на пальцях у межах 10. Психолог, яка вела нас на той момент, визнала Петра нездібним з математики. Вона сказала, мовляв, якщо дитина не піддається навчанню в цій сфері, то варто домовитися з вчителькою та не витрачати час на безперспективний напрямок.
Отже, моя дитина володіє багатьма рідкісними та цінними здібностями, але ніколи не буде рахувати. Вона не зможе визначити час, прикинути, яку суму їй потрібно взяти з собою до магазина та керувати своїми грошима взагалі. Їй буде дуже важко приготувати щось за рецептом, ліки в тому числі, виміряти що-небудь – теж нереально, зрозуміти результати соц. опитування, зрештою. І ще десятки та сотні випадків, коли без математики просто неможливо (я мовчу про шкільну програму, де є ще фізика, геометрія, хімія) – все це буде недоступне для Петра.
Я вирішила боротися та все ж таки займатися математикою. Петро ходить до звичайної школи зі звичайною програмою з математики. Програма посередня, але йому було ДУЖЕ важко в перший рік. Вчителька знала про діагноз, з розумінням до нього поставилася й дивилася крізь пальці на невдалі спроби опанувати ази. Для того, щоб порахувати 4 приклади нам потрібно 1,5-2 години.
Не буду описувати усі труднощі, наведу такий приклад. На якомусь етапі нашого навчання я дістала звичайну радянську учнівську рахівницю – як наочний посібник. Моя дитина твердо знала, що на кожній різочці – 10 кісточок (Петро перераховував їх перед кожним заняттям та переконувався, що різочки не виймаються, а кісточок відучора менше не стало). Він завжди пересипав кісточки вправо (запам''ятайте, це важливо). На рахівницях потрібно було відкласти 71, наприклад. Він по одній їх перераховував, доходячи до 71. Задумайтеся, кожен приклад, кожен день, завжди – він перераховував їх по одній! На це витрачалася купа часу. Пояснити, що легше порахувати 7 десятків і 1 одиницю – неможливо. «Зрозумів?», – «Так», один, два, три .... Але! Згодом він став швидше відкладати їх, було схоже, що є якийсь прогрес. Він рухував хоч якось. Про рахунок «в умі» й мови не йшло, але він міг так-сяк зробити домашнє завдання.
Якось, рахуючи приклад, потрібно було відкласти 47 кісточок. Коли я передавала синові рахівницю, то змістила кісточки вліво (а не вправо, як він звик). Дитина гірко розплакалася. «Що трапилося? Чому ти плачеш?», – «Я ЗАБУВ ЯК ВИГЛЯДАЄ 47». Мій син запам''ятав усі варіанти чисел, які нам зустрічалися за навчальний рік, і відновлював їх на рахівниці по пам''яті. У нього в голові зібралася ціла купа «фотографій» малюнка кісточок зліва, а якщо «справа» – то це, в його розумінні, зовсім інші цифри.
Глухий кут. Ми зайшли в глухий кут. Витратили купу часу, сил, нервів – і нікуди не зрушили. На цьому етапі я була близька до того, щоб погодитися з психологом і послати під три чорти королеву наук.
Але тут закінчився перший клас, і я могла подумати.
Наші заняття в школі «Соробан»
Я не могла змиритися з тим, що мій син інвалід з математики. Мені здавалося, що має бути інший метод рахунку. Я зверталася до досвідчених логопедів і просто хороших вчителів, але всі повторювали вже відомі прізвища відомих методик. Тоді я задала в пошуковій системі «інші методи рахунку», й серед іншого, мені видало якусь школу «Соробан» з японською методикою швидкого рахунку.
Подивившись пару роликів і пояснення засновника цієї школи в Україні, я зрозуміла, що, можливо, у нас з''явився ще один шанс. На той момент школи в Києві ще не було, вони були, здається, у Львові, Харкові, Одесі та Дніпрі. Мені так сподобалася ідея та ситуація була такою безвихідною, що я була готова возити Петра до Дніпра. Але якраз у цей період у Києві теж з''явилися школи, і ми побігли записуватися на вересень.
Окрім Петра, я віддала на «Соробан» і середню мою дівчинку Марію. Їй було тоді 5 років і з математикою у неї все склалося – логічні задачки, математичні головоломки – все це було рідне й зрозуміле. Нас спочатку визначили в «старшу» групу, для школярів. Там навчання протікає в більш динамічному темпі, діти відвідали 2 заняття, і Ніна запропонувала нам перейти в «молодшу» групу – для дошкільнят, у якій ми дотепер і вчимося.
Два слова про тренера. Ніна Конорева – чудовий тренер – вміє знайти підхід до дитини, вміє пояснити, вміє «підтягувати» слабких, стежить за атмосферою в групі, до міри вимоглива та терпляча. На першому ж занятті я попередила Ніну, що у Петра РАС, вона поставилася з розумінням і сказала, що у неї є досвід роботи з такими дітьми. Загалом, з тренером нам пощастило.
Через місяць занять я питала тренера: залишаємося ми чи ні, справляємося чи ні. Вона сказала, що говорити рано, і «приживемося» чи ні – буде зрозуміло мінімум через 2 місяці.
Зараз ми закінчуємо курс додавання й віднімання, вчимося вже 1 рік і 4 місяці, пройшли половину дороги. Ті, хто думає, що «Соробан» створить диво – помиляється. «Соробан» – це величезна праця й важка робота. Це заняття без вихідних і канікул, це «бунти на кораблі» та категоричне «не хочу!». Це сльози й гнівні вигуки «противний Дід Соробан!» Для нас навчання в цій школі схоже на сходження на круту гору, де батько йде на цю гору з дітьми (часом не може наздогнати, а часом тягне дитя волоком). Я ніколи не знаю, чи здолаємо ми наступну тему. Я тим більше не знаю, чи зможемо ми закінчити повністю курс «соробан». Але кожний етап, що пройдено – це велика перемога, це радість у дітей, коли приклад з 20 дій виходить з першого разу, це зірочки за виконане домашнє завдання й бажання йти на наступне заняття, як виклик собі вчорашньому.
Але це все лірика та поезія. Ось що вийшло за фактом: мій аутьонок рахує в розумі тризначні числа. Пауза. Увага! Ця дитина трохи більше як рік тому взагалі не рахувала. Тепер він додає та віднімає такі великі числа усно. Він часто помиляється, він іноді сердиться й навіть кидається рахівницею, він не може робити такі довгі ланцюжки, як інші діти, але зі школи він приніс сьогодні 8 балів з математики за самостійну роботу. Він має в чверті 5 з математики тому, що крім прикладів є ще рівності, задачі та геометричні завдання. Задачі він вирішує дуже повільно, багато раз читає, малює й тільки потім рахує – йому для цього потрібно десь хвилин 30.
Засновник української школи «Соробан» Юрій Новосьолов акцентує увагу на тому, що методика тренує в першу чергу взаємодію півкуль, а математика – це побічний ефект. Ми йшли на «Соробан» саме для математики. Результати в цій області легше виміряти, вони більш очевидні. У мене немає прямих доказів того, що «Соробан» розвиває мислення, але є непрямі.
Петро їздить на велосипеді. «Соробан» посприяв тому, що мій син навчився їздити на велосипеді. Це звучить неправдоподібно, але люди, у яких є дитина з РАС, знають, як складно навчити таку дитину їздити на велосипеді. Навіть на триколісному. Річ у тому, що їзда на велосипеді (такий простий, здавалося б, атрибут дитинства) вимагає активації багатьох зон мозку одночасно: балансування, концентрація уваги, побудова маршруту, облік обставин, різнопланова робота ніг і рук. Раніше Петро навіть на багажнику мого велосипеда не міг їздити – метався, панікував, кричав. Через 9 місяців після навчання в школі «Соробан» він навчився кататися на двоколісному (окрема подяка чоловікові, який його навчив). У мене немає медичного підтвердження, але інакше я набуття цієї навички пояснити не можу – ми раніше багаторазово намагалися навчити його кататися. Для нас це дуже велика перемога, це означає, що наша дитина в майбутньому зможе водити машину (ці вміння пов''язані між собою).
Петро навчився плавати – категорія велосипеда – але факт.
Поліпшилася просторова орієнтація. Для того, щоб скласти візерунок з чотирьох кубиків Кооса, моєму синові півтора року тому було потрібно 3 хвилини – це повільно, тепер він справляється за 2 хвилини з 9 кубиками (це норма).
Покращилося логічне мислення, він простіше справляється з нескладними логічними задачами. Історії, які він вигадує, стали більш послідовними та логічними.
Я впевнена, що є ще багато досягнень, які сприймаються нами як процес дорослішання й «переростання», якими ми, в тому числі зобов''язані японській методиці швидкого рахунку.
І наостанок, що стосується моєї нейротипічної дочки – тут складніше оцінити результати. Було добре, стало чудово. Вона сумує на математиці в школі, виконує домашнє завдання на перерві, робить обнадійливі успіхи в заняттях з музики та опановує шахи. Продовжуємо сходження.
Мама Лада.
Читати ще: Особлива Надійка
