Особлива дівчинка Надійка

Останнім часом в мережі інтернет досить швидко поширився пост про особливих діток. Передають його один одному абсолютно різні люди. Поштовхом до нього стали історії з діточками, яких через їх особливості не приймає оточення. Дослівно текст звучить так: «З огляду на останні події, коли дитину з аутизмом не взяли у шкільну поїздку, а дитину з синдромом Дауна вигнали з танцювального класу, бо вона не встигала за іншими, я відчуваю потребу запостити оце. Є такі хлопчики й дівчатка, яких ніхто не запрошує на дні народження. Є діти, які хочуть бути в команді, але їх ніхто не бере, бо важливіше перемогти, ніж дати таким дітям можливість взяти участь у командних змаганнях. Діти з особливими потребами не рідкісні й не дивні, вони лише хочуть того самого, що й інші: прийняття!» Сьогодні ми живемо в зовсім іншому часі, ніж це було навіть 5 років тому. Ставлення до дітей з Синдромом Дауна, аутистів, дітей з ЗПР і ДЦП докорінно змінюється, змінюється ставлення у дитячих садах і в школах, в транспорті та в магазинах. Страшно читати про те, що сьогодні ще є люди, які таких діток можуть виганяти або не брати кудись.
У нашій Школі Соробан по всій країні приходять і тренують усний рахунок інклюзивні дітки. Тут їх ніхто не виганяє, з ними граються та тренують. Вражає те, що всі учні школи намагаються обігріти таких дітей. Ніхто не дражнить їх і не ображає. Діти, навпаки, намагаються чимось допомогти. Це нове покоління дітей, для яких особливі діти такі ж, як вони, тому вони не ділять світ на хороших і поганих, на чорне й біле. Цих дітей батьки виховують впевненими в тому, що світ різноманітний і яскравий, що він для всіх. Історія однієї особливої ​​дівчинки вразила до глибини душі. Надійка - яскрава і сонячна дівчинка з Синдромом Дауна.
Сьогодні їй 6 років. У неї люблячі мама й тато, багато розвивальних занять: танці, гімнастика, підготовка до школи та навчання у школі усного рахунку Соробан. Дивлячись на цю усміхнену, задоволену дівчинку, ніхто й не скаже, що відразу після народження від неї відмовилася рідна мама, яка віддала її до Будинку Маляти через те, що дитина народилася з Синдромом. Вона соромилася... Вона не хотіла ростити таку дитину, з якою так багато проблем... Водночас інша сім''я вже не перший рік оплакувала свою «донечку. яка відійшла у небо» з таким само діагнозом. Горе підштовхнуло сімю до думки подарувати всю невитрачену любов дитині з Дитячого Будинку. Деталі довгого й важкого шляху, який розпочався з прийнятого рішення та закінчився на порозі домівки, де Надюша знайшла родину, я омину. Скажу одне - Надія стала першою та єдиною дитиною з Києва й усієї Київської обл., яку з діагнозом Синдром Дауна забрали з Дитячого Будинку до сім''ї. На такий крок зважитися складно. Вони зважилися.
Сьогодні мама Ангеліна й тато Володимир виховують чудову дитину й намагаються дати їй усе та набагато більше, що має бути в улюбленої дитини. Унікальне явище усиновлення дитини з Сідромом вони не вважають чимось надприродним і в цьому їх батьківський подвиг! «Так розпорядився Господь, - каже мама Ангеліна. - Ми прийняли рішення, і нам віддали Надійку. Вона була потрібна нам, ми потрібні їй. Все просто. Господу видніше, як повернути наші шляхи». Півроку тому гостро постало питання розвитку Наді та підготовки її до шкільного життя. Батьки перевернули інтернет у пошуках відповідних методик. Зацікавила їх Методика усного рахунку Соробан. Рішення почати тренування було миттєвим. Ангеліна зв''язалася з Директором Київської Школи Олексієм і в лютому Надійка прийшла на перший урок усного рахунку до прекрасного тренера Ніни Геннадіївни.
«Це не назвеш інакше, ніж Божий Промисел, - каже мама.- Я багато шукала «розвивайки» для Надійки, ми багато що пробували, а у Соробан розвиток двох півкуль одночасно здається нам справжнім дивом! Ще одне диво чекало нас у Школі - Директор Школи Олексій подарував Надійці грант на повне безкоштовне навчання в Школі на весь курс. Але на цьому дива не закінчилися: наш тренер Ніна виявилася чудовим педагогом з досвідом роботи з такими дітьми. Нам не обіцяли золоті гори й нереальні результати в Соробан, а чесно сказали, що ми перші, хто з таким діагнозом прийшов навчатися усному рахунку. І ми - залишилися)) » Сьогодні вже 6 місяців, як Надя приходить на уроки.
Темп навчання маленький, тому доводиться часто займатися індивідуально, і вже є перші результати: Надя, дитина з Синдромом, почала рахувати усно, в уяві пересуваючи кісточки! А це означає, що у дитини розвивається ліва та права півкуля мозку одночасно. Очевидним є те, що заняття в Школі приносять результат! Усі діти різні, у кожного своя індивідуальність і свій творчий хист. Ми не можемо стверджувати, що наступна дитина з такою особливістю зможе опанувати усний рахунок, адже ми не чарівники. Але те, що така дитина прекрасно почуває себе в Соробан серед інших дітей, що її там люблять і чекають - це, напевно, і є найважливішим і головним у нашій справі.  Ми хочемо зробити цей світ кращим! Прагнемо і робимо!