Сучасна освіта. Бачення не з боку

Прийнято вважати, що вчителі радянських шкіл були більш професійними, ніж сьогоднішні. Освіта була  більш грунтовною. Практично, будь-які знання зі школи могли стати в нагоді в подальшому житті. Але все одно, без "зайвої" інформації не обходилося. Так само як і зараз. От скажіть, навіщо знати черговість фаворитів французьких королів нового часу? А це вивчається. І якщо хочеш "відмінно" з історії, то знати відповідь необхідно. А ось "хорошисти" можуть собі дозволити не вдаватися в подробиці королівського життя. Що і правильно, оскільки складно уявити собі ситуацію, в якій ці знання стануть в нагоді. Все більше школа нагадує стюардесу в літаку. Вона розповідає про техніку безпеки все, що написано в інструкції, але мало хто її слухає, а в реальності  використовують знання і зовсім одиниці. Можливо, тому, що не все, що прописується в нормативах, необхідне  в майбутньому? Наприклад, базове знання "пристебнути ремені" краще дотримуватися, оскільки при попаданні в зону турбулентності можна сильно постраждати. Але ось мова про те, де знаходяться плоти для порятунку   на воді ... Особисто ви знаєте хоч одну людину, яка врятувалася таким чином? Сучасна школа, незважаючи на те, що світ пішов далеко вперед, залишилася в далекому минулому. Бескорисні знання такими не вважались, оскільки, крім вчителів,  інших джерел інформації не було. А будь-яке знання треба було від когось отримати. Але у вік Інтернету ?! Будь-який педагог програє масі  даних із всесвітньої мережі. Дитині досить набрати слово в пошуковій системі і отримати мільйони відповідей в будь-який момент, коли конкретне знання необхідне. Але вчителі наполегливо задають прочитати статтю про притоки.

Амазонки і переказати її на уроці. Для чого?

Сучасна школа викликає сльози жалості до системи, яка за стільки років так і не змогла увійти в сучасне суспільство, до дітей, які безцільно витрачають десять років свого життя. І за підсумком, отримуємо випускників-шанувальників сучасної поп-культури (нелегко до цього значення приписувати слово "культура", але вже так склалося). І при всьому при цьому, діти розуміють поезію Пушкіна, Лермонтова, знайомі з творами Баха, Бетховена. Чому ж це не відклалося у свідомості? Типовий випускник сучасної школи - це людина, яка не завжди може зв''язати в одному реченні більше трьох-чотирьох слів, який у промові використовує слова, які не прописані в жодному підручнику, у якого аж ніяк не взаємодіють права і ліва частини мозку. Нинішня школа не відповідає потребам суспільства. Ідеал - інша школа, школа майбутнього. Всі знання в ній викладаються в комплексі інформації з різних предметів. Сучасні уроки повинні бути пов''язані єдиним поняттям, явищем, предметом. Один такий урок можна запланувати на весь день, і кожен учитель-предметник буде продовжувати тему, задану раніше.

Навіщо потрібен міждисциплінарний підхід?

Подумайте, скільки сил витрачає вчитель, починаючи кожен новий урок. Дітей треба перемикнути з теми, яку вони вивчали на попередньому занятті, на поточну. А всі діти різні, хтось просто не встигне усвідомити вивчене і відкласти в свою "скарбничку" - мозок. І так - урок за уроком. У звичайній школі, де немає співвідношення між досліджуваними темами, міцних знань не буде. За підсумком, марно проведений час. Можна задати питання: "Але ж є у нас великі вчені, навіть Нобелівські лауреати. А вчилися вони в звичайних школах?". Так, але якщо вивчати наукові роботи, відразу видно, що все, абсолютно все, зроблено  на міждисциплінарному підході: фізика-хімія, хімія-біологія. У гуманітарних знаннях можуть переплітатися десятки наук. Уявіть, учитель музики на уроці розповідає про вчених, які були сучасниками досліджуваного композитора. Або математик розповідає про поетів. Не секрет, що діти бувають "фізиками" - з розвиненою лівою півкулею, і "ліриками" – із сильною правою півкулею. І  ось саме  міждисциплінарний підхід і  покликаний стерти цю грань. Коли вчитель точної науки буде говорити про гуманітарні науки, наприклад, про автора, який жив одночасно з ученим, який зробив важливе відкриття, то "лірик" відкриє свою "скарбничку", дістане з неї спогад про літератора, об''єднає його з конкретним вченим і збереже розширене знання на майбутнє. Також, відбудеться і з дитиною "фізиком", коли на уроці літератури вчитель розповість, що в гості до поета приходив знаменитий учений. При однополярному розвитку дітей в сучасній школі (коли задіяно тільки ліва або тільки права півкуля мозку) збереження знань з різних галузей значно ускладнене, якщо взагалі можливе. Чи є основні правила проведення уроку? Несподіванка. Заняття не повинно починатися банально. Несподівано, погодьтеся, коли урок літератури почнеться ось з таких слів вчителя: "Сьогодні за програмою творчість Олександра Пушкіна. І я пропоную вам поговорити про навколосвітні подорожі ".

Яка дитина не зацікавиться?

Необхідна якість педагога - почуття гумору. Так, є воно не у всіх.  Що ж, тоді заводимо картотеку веселих історій і використовуємо заготовлені жарти. Але бути вони повинні обов''язково - це потужне перезавантаження дітей при вивченні складного матеріалу. Окрема біль - перевірка знань. Якщо забула  дитина, в якому році вперше відбулося занурення людини в Маріїнську западину, але вона  знає, що на її дні є гори, висотою до двох з половиною кілометрів   і що туди занурювався Джеймс Кемерон, режисер "Титаніка", то чому на основі цих знань не можна поставити гідну оцінку?

Двигун до знань

Технологічному суспільству досить одного відсотка математиків від усієї чисельності населення планети. Іншим досить калькулятора. Чому ж дітей мучають вивченням найскладніших теорем, які вона в підручнику побачить в перший і останній раз? За середніми даними, сучасній країні потрібні: 3% фермерів, 1,5% хіміків, 4-5% робітників. Математики, фізики, хіміки, виробничники - ще 10% населення. Решта - люди вільних професій.   Система освіти повинна змінитися. Маса знань з різних предметів нікому не потрібна.  Зрозуміло, мова не йде про те, щоб не навчати основам - для всебічного розвитку особистості це необхідно. Але перевантажувати деталями - безглуздо. Навіщо запам''ятовувати кількість держав в Африці, якщо це завжди можна дізнатися в Інтернеті, якщо виникне необхідність? Інша справа, розповісти трохи про Африку, вивчаючи творчість Ернеста Хемінгуея. (Правда, зараз розглядають ініціативу прибрати автора зі шкільної програми, що більше говорить про збіднення освіти, ніж про дбайливе ставлення до перевантажування знаннями учнів). І, до речі, дуже цікаво проводити зв''язок між історією і літературою, грунтуючись на романах Александрів Дюма, творчість яких і сьогодні цікава школярам.

Спадщина для нащадків

Погодьтеся, сенс розвитку суспільства - створення пам''яті про себе для наступних поколінь. Чи знаємо ми, хто керував Флоренцією за часів Леонардо да Вінчі? А як ім''я директора ліцею, в якому навчався Пушкін? Навряд чи, багато хто відповість. Для історії важливі  лише культура і мистецтво, які  збережуться в століттях. Решта не потрібна. Забудеться. І навіть наукові відкриття важливі лише тим, що є однією із ланок ланцюга розвитку технологій. Саме культура і мистецтво зберігають в людях людяність, якість, яка є  цінністю в будь-який період розвитку історії. І її  основи повинні закладатися саме в школі. І навчальні роки повинні залишатися самим світлим і радісним періодом в житті. Життя пролітає так швидко. Навіщо ж забирати навчальними роками велику її частину, не даючи нічого взамін? Важливо пам''ятати головне, що підштовхує до отримання знань, - це любов. Все інше не має значення. Людина знає те, що любить. І якщо торкнутися цієї струни, може скластися чудова композиція.